ГлавнаяСофья МотовиловаВиктор КондыревБлагодарностиКонтакты
`


Биография
Адреса
Хроника жизни
Семья
Произведения
Библиография
1941—1945
Бабий Яр
«Турист
с тросточкой»
Дом Турбиных
Письма
Документы
Фотографии
Рисунки
Экранизации
Инсценировки
Аудио
Воспоминания
Круг друзей ВПН:
именной указатель
Похороны ВПН
Могила ВПН
Могилы близких
Память
Стихи о ВПН
Статьи о ВПН
Фильмы о ВПН
ВПН в изобр.
искусстве
ВПН с улыбкой
Баннеры

Твори Вiктора Некрасова

Фотографiя? Нi, мистецтво!..

Стаття

Газета «Радянська культура», 1 квiтня 1962 р., № 26 (754), с. 4





Стор. 4





Є такий анекдот, а, можливо, й бувальщина. Художник показував свою картину, і хтось із глядачів, мабуть, недоброзичливців, сказав: «Ну, це не живопис, це фотографія!». Тоді художник відповів: «А що б ви сказали про цю ж картину, припустимо, років 150 тому, коли фотографії, ще не існувало?».

Гадаю, що картина справді була не дуже хороша, але в цій маленькій суперечці я став би на бік художника, вірніше, не погодився б, мабуть, з його критиком. І не погодився тому, що, на мій погляд, фотографія — це не механічне копіювання об'єкту на надчутливу плівку, а справжнє, серйозне і дуже нелегке мистецтво.

На жаль, наші журнали і особливо газети ще й досі рясніють нежиттєвими, зрежисованими зображеннями усміхнених передовиків виробництва, а газетні кіоски заповнені наборами тьмяних або, навпаки, аляпуватих листівок з видами того чи іншого міста, глянувши на які, зразу ж виникає бажання залишити це місто. Але йдеться не про це «мистецтво» (про нього слід поговорити окремо), а про мистецтво, яке створюють справжні майстри.

Саме таким художником був Михайло Григорович Болотов, виставка робіт якого відкрита в Київському музеї російського мистецтва. Він не дожив до цієї виставки (помер у 1958 році), але все його довге життя було серйозною, планомірною і копіткою підготовкою до неї.

Багато хто, вперше знайомлячись з Михайлом Григоровичем, приймали його за артиста, письменника — високий, завжди бездоганно одягнений, з тонкими благородними рисами обличчя, розумним, ледь-ледь насмішкуватим поглядом — ну, звичайно ж, артист! — і злегка розчаровувались, дізнаючись, що він працює фотографом у Київському рентгенінституті... Так, він працював у фотолабораторії і знімав там різні пухлини і переломи, і знімав добре — в інституті його дуже цінували, але життя його було присвячено іншому. Він любив природу — гай, річку, тихі заводі, мальовничі українські села, рощї та переліски середньо-російської полоси, неосяжні простори півночі. Він любив Київ, його неповторну красу, його пагорби, древні собори, багату і в той же час стриману архітектуру минулих століть. Все це він любив і вмів про це дуже цікаво розповісти — і словом і своїми роботами.

Дивна річ — іноді, дивлячись на його знімки архітектури, на куполи та абсіди Софії, на легкий прозорий силует Андріївської церкви, на скособочені від часу колони старовинного будиночку де-небудь на Печерську, з якоюсь особливою гостротою починаєш відчувати, до чого все це красиво.

Ні, Михайло Григорович ніколи нічого не прикрашав — це було проти його правил. Він просто завжди вмів знайти потрібну точку, ракурс, освітлення, гру тіней. Подовгу, іноді годинами, ходив він навколо облюбованого ним об'єкту, шукав ту саму «точку», чекав сонячного проміння, ловив хмарки на небі. Потім знову приходив сюди в іншу пору року, і знову шукав щось нове, неповторне, невловиме...

У мистецтві фотографії дуже важливе саме оце «знайти» будь-що: чи то пейзаж, портрет, чи вуличну сценку. Знайти, схопити! Вираз обличчя, співвідношення світлових плям, першого і дальнього планів, чіткість і м'якість ліній. У цьому, «знайти» і полягає мистецтво... А за «знайти» йде не менш важливе — відтворити. Я просто дивувався, коли бачив, скільки часу витрачає Михайло Григорович на пошуки потрібного тону і відтінку друку, соковитості і глибини його, як старанно обрізує фотографію, відкидаючи зайве, як продумано наклеює на аркуш паперу, щоб все було врівноважено, композиційно точно, закінчено. Все це, разом взяте, і є мистецтво...

Михайло Григорович все життя мріяв про виставку своїх робіт. Йому не пощастило до неї дожити. А як би він їй радів! Для нас — друзів і шанувальників його таланту — ця виставка — велика радість. Та й не лише для нас — для всіх, хто по-справжньому любить мистецтво, і те, що так любив сам Михайло Григорович, — красу людей, природи, міста, красу любого його серцю Києва, який він оспівав з такою щирістю і закоханістю.

На закінчення саме собою виникає питання: а чому й не видати Державному видавництву образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, скажімо, альбом робіт М. Г. Болотова? Гадаємо, це був би чудовий подарунок киянам. Але треба видати його з смаком, з любов'ю, ніби це зробив сам Михайло Григорович.



  • Альбом «Фотоэтюды» Михаила Болотова


  • 2014—2018 © Интернет-проект «Сайт памяти Виктора Некрасова»
    При полном или частичном использовании материалов
    ссылка на www.nekrassov-viktor.com обязательна.
    © Viсtor Kondyrev Фотоматериалы для проекта любезно переданы
    В. Л. Кондыревым.                                                                                                                                                                                                                               
    Flag Counter