Главная Софья Мотовилова Виктор Кондырев Александр Немец Благодарности Контакты


Биография
Адреса
Хроника жизни
Семья
Произведения
Библиография
1941—1945
Сталинград
Бабий Яр
«Турист с тросточкой»
Дом Турбиных
«Радио Свобода»
Письма
Документы
Фотографии
Рисунки
Экранизации
Инсценировки
Аудио
Видеоканал
Воспоминания
Круг друзей ВПН: именной указатель
Похороны ВПН
Могила ВПН
Могилы близких
Память
Стихи о ВПН
Статьи о ВПН
Фильмы о ВПН
ВПН в изобр. искусстве
ВПН с улыбкой
Поддержите сайт



Круг друзей и знакомых Виктора Некрасова — Киев

Нина Богорад

Богорад-Субботенко Нина Феодосиевна (19 января 1925, с. Лебединцы Андрушевского района Житомирской обл. — 15 июля 2023, Киев) — экономист. В годы Великой Отечественной войны — партизан. Праведник народов мира (1994).


Нина и Иван Богорады.
Фотография из архива семьи Богорад



В 1941 г. окончила школу.

В период оккупации Украины с 3 июня 1942 г. по 27 декабря 1943 г. — до освобождения Житомирской области от немецких оккупантов, принимала участие в партизанском движении (подпольщица-разведчица).

В 1944 г. поступила в Киевский финансово-экономический институт. Активно участвовала в расчистке завалов на Крещатике.

В 1948 г. окончила институт и была направлена на работу в областную контору сельхозбанка.

С 1950 по 1973 гг. работала в Госплане УССР экономистом по вопросам капитального строительства жилых зданий и коммунальных сооружений по областям УССР, в городах Киеве и Севастополе. За добросовестную работу в Госплане УССР, а также за активное участие в общественной деятельности ежегодно удостаивалась благодарностей и наград. За активное участие в решении вопросов финансирования Киевского метрополитена в 1961 г. была награждена нагрудным знаком «Отличник-строитель метрополитена».

В 1971 г. по случаю 50-летия Госплана и плановых органов УССР награждена юбилейной грамотой СССР.

В 1973 г. переведена на работу в Киевский горисполком, на должность заместителя председателя Горплана по вопросам застройки города Киева. На этой должности она решала вопросы финансирования строительства.

В 1981 г. вышла на пенсию по возрасту. Награждена медалью «Ветеран труда».

В 1981-1991 гг. работала в институте КиевЗНИИЭП на должности старшего инженера проектного отдела.

Активно занимается общественной деятельностью — заместитель председателя совета ветеранов-партизан Печерского района г. Киева.

Награждена медалями «За отвагу», «За победу над Германией», орденом Отечественной войны II ст., орденом «За мужество» и семью юбилейными медалями.

Муж — Иван (Ян) Данилович Богорад (22 февраля 1921, Харьков — 22 июля 1984, Киев) — журналист, многолетний сотрудник газеты «Радянська Україна». В годы Великой Отечественной войны — организатор и руководитель диверсионной партизанской группы.

Близкий друг писателя Виктора Некрасова.

Когда Виктор Некрасов узнал о смерти своего друга, он прислал его супруге Нине Богорад из Парижа телеграмму: «NINKA REVU TCELYI DEN VIKA» («НИНКА РЕВУ ЦЕЛЫЙ ДЕНЬ ВИКА»).

 


Телеграмма, посланная Виктором Некрасовым Нине Богорад, июль 1984 г.

Документальный фильм
«Виктор Некрасов», 2015.
Продюсер Игорь Громов,
автор сценария и монтаж
Наталья Рекуненко




Нина Богорад, Мартин Пессик (жена посла Франции на Украине), Григорий Кипнис
у могил близких Виктора Некрасова на Байковом кладбище в Киеве. 1995
 

Нiна Богорад «Велика подяка за пам'ять»

Газета «Киевский вестник» 13 декабря 2014 г.

(на укр. яз.)

До 70-річчя визволення України від фашистських загарбників в селі Лебединці Андрушівського району Житомирської області відновлено пам’ятник захисникам Батьківщини – партизанам та воїнам, які загинули на фронтах та в німецьких концтаборах.
Я, Суботенко (Богорад) Ніна Тодосівна, мешканка цього села, партизанка, за запрошенням голови сільської ради А.М. Троценка була присутня на цьому важливому заході. Дуже вдячна Антону Миколайовичу, що він і односельці не забувають про нас, тому що спогади сьогодні про минуле – це повага до тих, хто боровся за мир і спокій в кожній оселі. З односільчан, які були партизанами-підпільниками в боротьбі проти фашистів, я залишилася одна. Мені в січні 2015-го буде 90 років.
Наша окрема диверсійна підпільна організація розпочала активно діяти з 1 травня 1942 року після того, як ми зібралися на могилі радянського пілота Макарова, збитого над селом Лебединці, і прийняли присягу помсти загарбникам. Це були Юра Шлапак, Антон Зелінський, Анатолій Ходаківський, Микола Калінков, Василь Суботенко, Павло Суботенко і військовополонений Іван Богорад. Йому пощастило вибратися із концтабора «Уманська яма». Івана, як досвідченого у військовій справі, обрали командиром нашої диверсійної групи. Він з 22 червня 1941-го був у боях та раніше воював у радянсько-фінляндській війні.
За станом на 1 травня 1942 року до складу групи входило 35 комсомольців та 11 чоловіків, неспілкової молоді, а з грудня 1943 року до нас приєдналися підпільники з інших сіл, і чисельність збільшилася до 195 чоловік. У перші місяці своєї діяльності партизани кутка Жерембівщина (так називалася частина села Лебединці) слухали детекторне радіо і розповсюджували листівки з повідомленнями Радянського інформбюро про події на фронті та про заклики до непокори фашистам, про відправлення молоді до Німеччини. Проводили диверсії на молокопунктах, заготпунктах по вивезенню сільгосппродукції.
З грудня 1942 року після знайомства з керівником київського підпілля Сергієм Порфировичем Маленко та з керівниками Коростишівського підпілля братами Цендровськими, роздобули вибухівку і почали диверсії на залізничній магістралі, по якій проходили вантажі на фронт, а з України німці вивозили сільгосппродукти і молодь до Німеччини. За період діяльності партизанська група Богорада здійснила 12 диверсій на залізниці – було підірвано 9 паровозів, 106 вагонів, 2 залізничних мости.
Незважаючи на успішні операції, з квітня 1943 року розпочалися арешти підпільників. Арештовано Маленка, загинув в Бердичівській тюрмі розвідник-ленінградець Можаєв, заарештовані Дяченко, Білоус, Очеретянський, які були відправлені в концтабори. Усього загинуло 40 партизанів.
У центрі села, де зараз споруджено пам’ятник, поховані партизани Юра Шлапак, Кость Романовський, Віктор Філипський, які загинули в квітні 1943 року в боях біля землянки в Хлаїмгородському лісі. Анатолій Ходаківський загинув 6 листопада 1942 року при виконанні бойового завдання в селі Гарапівка Андрушівського району, Петро Бех — в грудні 1943 року.
На жаль, нема на пам’ятнику імен Вікторії Гагіч, Анатолія Габурця і Антоніни Білоченко, які загинули в жандармерії, та імен Андрія Перця і Івана Гагіча, що загинули в у сільраді села Лебединці.
 


На знімку. У відновленого пам’ятника стоять (зліва направо): А. Н. Троценко, Н. Ф. Богорад, В. В. Костик


Велика подяка районному керівництву, перш за все, голові райдержадміністрації Віктору Васильовичу Костику за відбудову землянки, де знаходяться також реліквії партизанського руху в Андрушівському районі. Велика вдячність вчителю-краєзнавцю Андрушівської школи №1 Йосипу Володимировичу Лоханському. Він – білорус за походженням і українець за долею, сорок років працював вчителем історії та директором школи. Зумів розшукати і зібрати спогади партизан, надрукувати книжку «Патріоти-партизани та підпільники Андрушівщини у боротьбі за визволення України (1941-1945 рр.)».

Ніна БОГОРАД,

м. Київ
 


В 1994 г. Н. Ф. Богорад удостоена звания «Праведник народов мира»
 
2014—2024 © Международный интернет-проект «Сайт памяти Виктора Некрасова»
При полном или частичном использовании материалов ссылка на
www.nekrassov-viktor.com обязательна.
© Viсtor Kondyrev Фотоматериалы для проекта любезно переданы В. Л. Кондыревым.
Flag Counter